Новини

25 травня 2017 року в палаці Тарновських в Качанівці відбулася зустріч керівників Прилуцького району з обдарованою молоддю Прилуччини – переможцями обласних та Всеукраїнських учнівських предметних олімпіад, інтелектуальних, творчих конкурсів та спортивних змагань.

29 квітня 2017 року відбулася презентація виставки рукотворних килимів Степана Ганжі в Лицарській залі палацу Тарновських в Качанівці на відзначення 75-річчя від дня народження митця на основі фондової колекції Дирекції художніх виставок України. Виставка експонуватиметься до 30 червня 2017 року.

28 квітня 2017 року відбулася презентація виставки "Народні ікони ХІХ – початку ХХ століття" у виставковій залі палацу Тарновських в Качанівці на основі фондової колекції "НІКЗ Гетьманська столиця". Виставка експонуватиметься до 26 грудня 2017 року.

5 березня 2017 року в Національному історико-культурному заповіднику "Качанівка" відкрилася виставка живопису "Грані жіночності" на основі фондової колекції Дирекції художніх виставок Міністерства культури України на відзначення 203-ї річниці від дня народження Т.Г.Шевченка.

15 жовтня 2016 року в заповіднику розгорнуто виставку творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва "Качанівські етюди" (ІІІ сезон) учнів Дитячої школи мистецтв м.Обухів та випускників Київської академії мистецтв.

14-15 вересня 2016 року в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» було проведено V Качанівські наукові читання на тему: «Палацово-паркові комплекси України: вивчення, охорона, збереження та використання».

День відкритих дверей - Наказ по заповіднику

Наші друзі
Батурин - "Гетьманська столиця" Всеукраїнський клуб з історії

Всі публікації.

О.М.Лазаревський

Хранитель минувшини.

(до 180-річчя від дня народження О.М.Лазаревського)

«Восхищался коллекцией и с тревогой думал о ее будущем». Такий запис у альбомі «Качанівка» в черговий приїзд до садиби влітку 1888 року залишив визначний історик Олександр Матвійович Лазаревський. Вже на той час, як істинний патріот України та знавець музейної справи, він чудово розумів цінність колекції українських старожитностей, що була однією із пристрастей господаря Качанівки Василя Васильовича Тарновського-молодшого.

8 червня (за ст.стилем) 1834 року на хуторі біля села Гирявки Конотопського повіту в сім'ї Лазаревських народився черговий хлопчик, якого назвали Сашком. Дитинство його пройшло «…у панському малозаможному домку під солому, з подвір'ям, обнесеним високою лісою, з дошками, засипаними землею, зі старим садом, городами, розлогими левадами, окопаними ровами, з густими гаями навколо на декілька верств узбережжям річки Торговиці».

Закінчивши повітову школу в Конотопі, десятирічний Олександр разом зі старшим братом Василем виїжджає до Петербурга, а звідти – в Оренбург. Саме там, на чужині, він усвідомив, що то є туга за батьківщиною. Там з любов'ю почав ставитись до українських пісень, української мови та всього українського. Повернувшись до Петербурга, навчається спочатку у другій хлоп'ячій гімназії, а потім на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, по закінченні якого займався дослідженнями з історії Малоросії. До його творчого доробку належить 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України, зокрема з історії селянства: «Малоросійські посполиті селяни 1648-1788 рр.» (1866 р.); козацької старшини і шляхти – «Нариси дворянських родів Чернігівської губернії (1868 р.), «Нариси малоросійських фамілій» (1875-1876рр.), «Люди старої Малоросії» (1882-1888рр.).

Перу Лазаревського належать важливі документальні публікації: «Щоденник М. Ханенка» (1884 р.), «Сулимівський архів» (1884 р.), « Щоденник генерального підскарбича Якова Марковича» (1893-1897рр.), «Любецький архів графа Милорадовича» та інші. Історик брав активну участь у суспільно-громадському житті Чернігівщини, в тому числі, у здійсненні селянської реформи, як «член від уряду», в Чернігівському з'їзді мирових посередників, був секретарем Чернігівського статистичного комітету.

Після його смерті досить влучну і вичерпну характеристику визначному вченому надав його син Гліб: «Завжди ввічливо стриманий, по-петербурзькому підтягнутий, зовні навіть суворий, батько був ворогом будь-якого компромісу, завжди сміливо пишучи і кажучи правду у вічі всім без винятку. Тому-то писали про нього деякі націоналістичні видання після його смерті: «Лазаревський, безумовно, писав правду, але ж правди бувають різні…». Тому-то казали після його смерті нащадки правдиво освітлених родів: «Добре, що помер Лазаревський, зашкідливий був чоловік…».

-

Не випадково саме з такою людиною доля звела власника Качанівки Василя Васильовича Тарновського-молодшого. Лазаревського і Тарновського поєднало головне почуття – любов до рідної України і бажання бути корисним їй. А ще співпраця над видавництвом українського журналу « Киевская старина», який почав виходити в 1884 році, та існував значною мірою за рахунок асигнувань Василя Тарновського

Останній запровадив у себе на помешканні «редакційні п'ятниці». Першої п'ятниці кожного місяця збиралися члени редакції, щоб обговорити і визначити зміст наступної книжки журналу. Мало який номер «Киевской старины» виходив без публікацій Лазаревського, значна частина яких базувалась на матеріалах відомої колекції В.В.Тарновського-молодшого, в тому числі «Старинные малороссийские портреты», «Будто бы дом Богдана Хмельницкого». Лазаревський, як істинний знавець історії Малоросії, надавав Тарновському неоціненну допомогу у формуванні його колекції, а він вдячно приймав її.

Олександр Матвійович був для Тарновського першим порадником щодо поповнення колекції історичними реліквіями. Завдяки йому Тарновський відмовився від закупівлі підробленої чаші (начебто Богдана Хмельницького), за яку просили 3000 крб. Василь Васильович довго вагався з цього приводу, проводячи безсонні ночі – дуже великою була спокуса. І тільки надрукована в «Киевской старине» замітка Лазаревського розвіяла сумніви та утримала його від цього кроку.

Роль О.М.Лазаревського при створенні музею, особливо в останні роки, величезна! Він був головним радником Тарновського, дав йому особисто багато автографів і гравюр, деякі старовинні портрети. Він схиляв Тарновського створити при музеї бібліотеку, допомагав йому в цьому, слідкував за описом музею за життя Тарновського, редагував і коректував каталог шевченківської колекції.

Вони не були друзями в повному розумінні слова, але це були близькі люди і зустрічались завжди радісно, особливо в останні роки життя. Як тільки пізно восени В.В.Тарновський повертався із Качанівки до Києва, по місту за його дорученням починали бігати розсильні. Один з перших прибігав до Лазаревського з повідомленням про приїзд барина.О другій годині дня Олександр Матвійович уже обов'язково забігав на Велику Володимирську – на київську квартиру Тарновського. Якщо ж не встигав зайти, то пізно ввечері того ж дня Василь Васильович, уже важко рухаючись, обов'язково був у нього з тим, щоб провести годину-другу з близькою людиною, розповісти про нові надходження для колекції.

Лазаревського не обтяжували ці пізні візити. Іноді Тарновський привозив деякі речі із собою, і господар, жартома розглядаючи їх, критикував: «Это черт знает что-с. Это Вас надули-с». Так він іноді говорив про речі, якими Тарновський найбільше пишався. До того ж, на здивування колекціонера, Лазаревський називав ім'я антиквара, який підсунув йому цю дрібничку, та ще й досить дорого. Коли ж постало питання про майбутнє колекції, історик узяв найактивнішу участь у її збереженні. Саме йому довелось докласти величезних зусиль, аби подолати опір дітей Тарновського ( особливо старшого), а також вжити найрізноманітніших дипломатичних заходів для того, щоб переконати колекціонера передати зібрання Чернігівському губернському земству. Що й було зроблено після довгих вагань Тарновського. І хто зна, як би склалась доля колекції, в які руки вона потрапила і де б осіла, якби не втручання Олександра Лазаревського.

В останні роки господарювання Тарновського в Качанівці Лазаревський майже щорічно бував там разом зі своїми синами Борисом та Глібом. Садиба приваблювала його гостинністю господарів, чарівним парком, у затінку якого можна було відпочити душею від столичного галасу та круговерті. В один з таких візитів у другій половині 1890-х років він сфотографувався разом з господарем Качанівки та відомим юристом Миколою Шугуровим на призьбі української хати « Поради», яка знаходилась неподалік качанівських палат, біля фруктового саду. Хатка була зроблена бездоганно і вкрита соломою, з невисоким тином, обсадженим соняшниками та рожами, з колодязьним журавлем. Здається символічним, що ці три приятелі, об'єднані великою любов'ю до минулого своєї Батьківщини, бажанням зберегти пам'ять про нього, сфотографувалися саме на призьбі звичайної селянської хатини.

Продавши Качанівку та переїхавши до Києва, Василь Тарновський не перервав стосунків з Лазаревським, навпаки – зв'язки між ними переросли у теплі, родинні. Вони й пішли з життя один за одним. У червні 1899 року помер Василь Тарновський, а невдовзі за ним (через три роки) не стало і Лазаревського.

Сьогодні, вшановуючи пам'ять визначного історика, справедливо оцінити його невтомну працю у справі відродження української національної ідеї та подвижницьку діяльність з приводу збереження колекції Василя Тарновського, на основі якої діє Чернігівський історичний музей.

Оксана Петренко, завідувач відділу науково-освітньої роботи НІКЗ «Качанівка».

Щиро вдячний за підтримку при створенні сайту:
Endels реєстрація в ВЕБ Колектив НІКЗ 'Качанівка' Михайло Русаков КтоНаНовенького
Если изображения не видно, обновите страницу
карта маршрутів
на головну сторінку Книга для гостей про сайт, автора та ін..
Яндекс.Метрика Счетчик тИЦ и PR НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района