Всі публікації.

малюнок козака з гарматою

Історія качанівського скарбу.

Вивчення кожного періоду історії залежить від вивчення джерелознавчої бази. Її утворюють речові та писемні джерела, вивчаючи які дослідник може робити дослідження, аналіз і, що головне, висновки. Таким чином формується розуміння і уявлення певного історичного відрізку.

При різносторонньому вивченні козацької минувшини просто неохідно достименно вивчити речові джерела цього періоду. В свою чергу, їх зібрання формують колекції, які різняться за своїм кількісним і якісним складом. В даній дововіді автор хоче висвітлити значення та історичний шлях однієї з найкращих колекцій, яка коли-небудь збирались і формувалися на теренах українських земель. Мова піде про зібрання відомого мецената В.В.Тарновського-молодшого (1837 – 1899), який в своїй садибі «Качанівка», що на Чернігівщині, зібрав унікальну колекцію українських старожитностей.

Колекціонування як суспільний феномен має давні корені і супроводжує людину, принаймні, з античних часів. В Росії мода на колекціонування припадає на ХУІІІ – поч. ХХ ст., що пояснюється, насамперед, значним піднесенням в той час науки і культури, зростанням інтересу до історії й мистецтва. Цілком природно, що колекціонування було привілеєм людей заможних, і найбільш цінні зібрання осідали в дворянських родових “гніздах” та багатих особняках. Часто колекціонерськими пристрастями рухали наукові інтереси, патріотичні почуття, громадський обов'язок, потреба самовираження. Саме ці пристрасті сприяли тому, що поступово з року в рік Качанівська садиба поступово перетворилася на місце паломництва громадських діячів, науковців, митців. Хлібосольний господар приймав в своїй садибі гостей, які не тільки приємно проводили в ній час, а й займалися науковим вивченням колекції Тарновського, яка представляє і сьогодні величезну наукову цінність.

Колекція Василя Васильовича Тарновського-молодшого - це унікальне зібрання в історії українських земель. Формувалась колекція на протязі всього ХІХ ст. Фундамент її заклали власники Качанівки: Григорій Степанович Тарновський (1788(?)-1853), Василь Васильович Тарновськтий-старший (1810-1866), які поступово зібрали в садибі різні твори мистецтва. Деякі твори дарували самі автори, деякі господарі купували під час подорожі, але все це було спонтанно без певної цілі і мети. Системна робота з укомплектування колекції розпочалася лише за В.В.Тарновського-молодшого. Свою колекціонерську діяльність Василь Тарновський розпочав ще в студентські роки і вже тоді визначив для себе коло й профіль свого майбутнього зібрання: “Еще в молодые годы я задался мыслью собрать возможно полную коллекцию предметов характеризующих старинный быт моей родины, Малоросии”. [1,с.119]

Фанатизм колекціонера ще в 1883 році відзначав відомий історик Володимир Бец: “Нужна была особенная любовь, доходящая до страсти, чтобы извлечь даже из хуторных захолустьев и монастырских стен какой-нибудь фамильный портрет, старинный манускрипт, редкую старинную вещицу местной работы или принадлежавшую лицу игравшему какую-нибудь роль в истории края. Значительные суммы затрачивались на покупку костюмов, оружия и предметов местной домашней утвари прошлого и позапрошлого столетий, которые приобретались собирателем даже из заграничных музеев”. [2, с. 2]

За спогадами історика Д.Яворницького, який був приятелем господаря Качанівки, колекція була захопленням Тарновського-молодшого, який не шкодував ні сил, ні грошей на її формування і комплектацію: «Друга пристрать – це збирання різної старовини, а найбільше старовини козацьких часів…». [3, с.148]. В своїх споминах Яворницький також зазначає про те незабутнє враження, яке вперше справила на нього качанівська колекція: «На всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети гетьманів, полковників, генеральних суддів, осаулів, митрополитів, різних жінок панського достоїнства. На підлозі, попід стінами, стояли гарного виробу шахви, де лежали булави, перначі, дорогі шаблі, розкішні сідла, і чого-чого тільки там і не було? У мене на все розбігалися очі: дивлюсь на одне, а кидаю погляд на інше… В Качнівці я пробув кілька днів, найбільш упадаючи біля великого козацького багатства, яке звідусіль зібрав Василь Васильович Тарновський».[3, с.142, 148].

Власне сама колекція поділялася на три відділи: княжий період, козацька доба, шевченківській відділ. Комплектувалася вона декількома шляхами. Більшість експонатів Тарновський купував в перекупників або безпосередньо у власників, але поряд з цим він фінансував археологічні розкопки на Княжій горі поблизу Київа, які проводилися молодим археологом Миколою Біляшівським. Ці розкопки значно збагатили колекцію В.Тарновсько-молодшого. Було знайдено золоті і срібні прикраси, вироби із заліза і кераміка княжої доби. Були відкриті залишки літописного міста Родень, що був зруйнований монголо-татарським нашестям.

Унікальною в своєму роді була знаменита на всю Україну Шевченкіана.Це зібрання творів, особистих речей і всього того, що стосувалося пам’яті Тараса Григоровича Шевченка. Підвалини цього відділу колекції заклав сам Шевченко, коли в січні 1843 року надіслав в дарунок Тарновським в Качанівку свій знаменитий шедевр - славнозвісну «Катерину». [4]. Тарновський-молодший, захоплюючись творчістю Кобря, зібрав протягом всього свого життя близько 757 екпонатів, які репрезентували життєвий шлях і творчість Тараса Григоровича. [5, с.151-229]. Василь Васильович особисто був знайомий з Шевченком, а тому в своїй колекції мав речі з дарчими надписами поета, що робило її для власника безцінною.

В.В.Тарновський, малюнок

Найбільшу цікавість для колекціонера становив козацький період. Без сумніву, це була гордість Тарновського-молодшого. Задля його поповнення Василь Васильович 1887 року у супроводі відомого українського історика Дмитра Яворницького і свого родича полковника Євгена Корбута здійснив експедицію по слідах запорожців за маршрутом: Качанівка – Київ – Кременчуг – Катеринослав – пороги Дніпра – Олександрівське – Нікополь – Капулівка (Чортомлицька Січ) – Покровське (Нова Січ) – Кожулівка (Кам'янська Січ) і, нарешті, Олешківська Січ. За результатами тих мандрів Дмитро Яворницький за сприяння колекціонера видав книгу “Запорожье в остатках старины и преданиях народа“, а пізніше – «Дніпрові пороги» з фотографіями Євгена Корбута. Ну а Василь Васильович придбав тоді чимало всілякого козацького збіжжя, яке поповнило його колекцію.

За “Каталогом колекції українських старожитностей”, укладеного самим збирачем 1898 р., козацький розділ налічував 889 предметів. В каталозі речі цього періоду подаються в такому порядку: священні предмети – 108 номерів, зброя – 173 (включаючи кінську збрую і військові приналежності), клейноди – 22, начиння (себто предмети козацького вжитку включно з одягом і прикрасами) – 360, портрети історичних осіб (в оригіналах і копіях) – 74, картини, гравюри, малюнки (в оригіналах і копіях) – 15, автографи історичних осіб – 69, стародруки малоросійських типографій – 42; предмети, які надійшли після укладення каталогу – 26 номерів. [6, с.36-77].

На особливу увагу заслуговують меморіальні раритети: шабля Богдана Хмельницького, пернач Вишневецького, пулелійка кошового отамана Івана Сірка; золотий личман, бандура, кружка, ложка, чарка та шабля Івана Мазепи; пернач і чарка Семена Палія; ліжко і бокал гетьмана Кирила Розумовського; медальйон, ікона та пернач чернігівського полковника Павла Полуботка тощо.

Непересічну цінність в колекції становлять автографи визначних діячів козацького руху – гетьманські універсали Богдана Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка, Юрія Хмельницького, Дем'яна Многогрішного, Івана Виговського, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Брюховецького, а також автографи Якова Тарновського, Павла Полуботка та інших знаних представників козацької старшини.

Серед 74 портретів історичних осіб – чотири портретні зображення Богдана Хмельницького, три – Данила Апостола, по два – Юрія Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи. Не менш рідкісними були в колекції портрети Конашевича – Сагайдачного, Кирила Розумовського, Павла Тетері, Василя Кочубея, Петра Могили, Адама Киселя, Івана Гонти. Залишається назвати в цьому ряду ще шість варіантів народної картини “Козак Мамай“. [2, с.2]. Безцінною була і є збірка козацьких клейнодів, серед яких виділяються чотири корогви разом із прапором останнього Коша запорізького. Саме так і визначив їх знавець української символіки В.І.Сергійчук: “Безцінною була колекція козацьких клейнодів із збірки дореволюційного мецената – українського поміщика В.В.Тарновського...”. [6, с.42]

На той час це була єдина цілісна і найбагатша збірка козацьких реліквій. Відповідно унікальність і автентичність зібрання робило його об’єктом дослідження провідних науковців того часу. Дмитро Яворницький, усвідомлюючи історичну цінність зібрання, пропагував її при першій ліпшій нагоді. Про історичну цінність колекції говорить вислів самого Яворницького: «В Качанівці я пробув кілька днів, найбільш упадаючи біля того великого козацького багатства, яке звідусіль зібрав Василь Васильович Тарновський». [7, с.148].

За сприяння Дмитра Яворницького в 1880 році Качанівку відвідав відомий художник Ілля Рєпін, який саме працював над саоїми «Запорожцями…» (Російський музей в Петербургзі.). (Див. фото 1). Колекція Тарновського Рєпіна цікавила як наочний посібник козацької минувшини, яка в офіційних колах всіляко замовчувалася. В Качанівський садибі художник знайшов багатющий матеріал, який він відобразив на своєму полотні. (Див. фото 2). Є підстави вважати, що більшість аксесуарів «Запорожців…» було змальовано саме з експонатів качанівської колекції Не випадково своє місце серед «Запорожців…» знайшов сам власник садиби Тарновський-молодший. Рєпін таким чином довів, що козацька історія в Качанівці жила не лише в козацькій колекції, а й в суттності самого господаря. Підтвердження цієї думки ми знаходимо в іншій картині Рєпіна «Гетьман» (Сумський художній музей), де в образі вольового козацького гетьмана зображено постать Василя Васильвича Тарновського-молодшого. (Див. фото 3)

В комплектуванні колекції українських старожитностей Василю Тарновському всіляко допомагали відомі українські історики і етнографи Михайло Максимович, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Бец, Володимир Антонович. Особливо цікава в цьому відношенні постать історика Олександра Лазаревського, який вже тоді відзначав величезне значення і цінність збірки. Він неодноразово бував в Качанівський садибі, де досліджуючи експонати, проводив приємно час в оточенні однодумців. Особливо любив Лазаревський проводити дозвілля разом з Тарновським-молодшим в простій селянський хаті, яка відтворюва побут селян. Підтвердженням цьому є фото, на якому на призьбі цієї хати зображено Тарновського-молодшого, Шугурова та Олександра Лазаревського. (Див. фото 4). Хатина носила назву «Хата-порада» і слугувала для господаря своєрідним етнографічним музеєм і місцем, де можна було в невимушеному оточенні познайомитись з життям селянства. Микола Шугуров, оцінюючи колекцію свого приятеля, дав досить влучну їй оцінку: “Визначним зібранням, яке оцінюється в декілька сотень тисяч карбованців, але яке безцінне” [8,с.132]. Ось як про «Хату-пораду» згадує племінник Василя Васильовича Михайло Володимирович Тарновський: “Усе тут було суворо витримано і зовні, і в середині. Ось характерний для України перелаз у тині. Мальви й чорнобривці біля хатинки... Внутрішнє облаштування хатки суворо витримане. У світлиці побутовий, щоправда старовинній, український посуд на полиці, горщики і чавуни під припічком, рогач у кутку біля печі. В кутку на покуті старовинна ікона селянського зразка, вся заквіччана і вбрана українськими рушниками...”. [9, с.175].

І.Рєпін

Не міг оминути своєю увагою таку колекцію і Микола Костомаров, який не раз відвідував Качанівку і захоплювався збіркою українських старожитностей, яку фанатично комплектував господар. Історик надавав Василю Васильовичу (молодшому) значну допомогу в комплектуванні колекції, був його консультантом і експертом. Ці стосунки, як дружні так і професійні, сприяли тому, що Микола Іванович Костомаров почувався в Качанівській садибі, як в себе вдома. Підкреслюючи значення Качанівської садиби у вивченні української минувшини, історик називав її «вирієм, куди злітається різне українське вчене, художнє та письменне птаство». [3, с.146]. В підтвердження даного висловлювання говорить автограф, що залишив по собі Миколи Івановича в альбомі для почесних відвідувачів: “Николай Костомаров посещал восхитительную Качановку 1 августа 1881 года ровно через двести лет в годовщину кончины знаменитого запорожского атамана Ивана Сирка” [10,с.8]. Саме Костомаров порадив Дмитру Яворницькому і Василю Тарновському здійснити експедицію по Дніпру слідами запорожців.

Колекція В.Тарновського не лише вивчалася провідними науковцями, а й була музеєфікована. Власник прекрасно розумів, що сама по собі колекція нічого не варта без чіткої і повної атрибуції кожного експонату. Тому він сам багато часу приділяв цій справі. У співпраці з Олександром Лазаревським Василь Тарновський видав два каталоги своєї колекції: у 1893 [11] і 1898 рр. [12]. Але каталоги були неповними, крім того зібрання поповнювалося новими надходженнями, серед яких були безцінні експонати. До них можна віднести прапор Переяславського козацького полку 1762р., чи пернач чернігівського полковника Павла Полуботка[13] та ін. Тому постало гостре питання про видання нового каталога. Роботу над ним у вересні 1899 році розпочав відомий письменник і громадський діяч Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910). Роботу над музеєфікацією колекції він проводив разом з дружиною Марією Миколаївною (1863-1928). Католог, складений подружжям Грінченко, вийшов друком як додаток до «Земского Сборника Черниговской губернии» №7 за 1900р. До додатку було введено додатково більше 7 тис. експонатів. На той час Василь Тарновський був вже покійним і це видання було присвятою власнику. Окрім того, Б.Грінченко, працюючи на каталогом на добровільних началах, прекрано розумів унікальність колекції і її історичну значимість для всього українського народу.

Без сумніву, Костомаров, Яворницький, Лазаревський, Тарновський - молодший були палкими провідниками української національної справи. Тому качанівська колекція стала тим об’єктом, навколо якого консолідувалися найкращі представники національно свідомої інтелігенції др. пол. ХІХ ст. Відповідно Тарновський-молодший добре розумів, що колекція повинна існувати в незалежності від стану справ самого власника. Не випадково Олександр Лазаревський 1888 року записав в садибному альбомі Тарновських: “Восхищался коллекцией и с тревогой думал о ее будущем“. [14]. Колекціонер ніколи, навіть на межі розорення, не вважав свою збірку родинним надбанням. Саме це і відмічала “Киевская старина“ в публікації 1902 р. “... Он [В.Тарновський – прим.авт.] никогда не считал музея своим фамильным имуществом. В музее он всегда видел общественное достояние. Долго он не мог остановиться на учреждении, которому можно продать музей, не боясь, что он будет вывезен за пределы Малороссии. Таким учреждением по совету Лазаревского явилось Черниговское Губернское земство“ [15, с.290].

малюнок гармати

Дійсно, щоб зберегти колекцію від розпорошення, Тарновський-молодший подарував її Чернігівському земству. В своєму заповіті колекціонер записав: “Коллекцию мою малороссийских древностей... я завещаю в собственность Черниговскому Губернскому земству без права отчуждения и перемещения из г. Чернигова...” [16, с.65] Така воля Василя Тарновського знайшла широку пошану в середовищі інтелігенції не лише на Чернігівщині, а й по всій Україні. Яскравим відображенням цьому є прийняття Василя Васильовича Тарновського у 1891 році в почесні члени товариства «Просвіта». В «Енциклопедії українознавства» під ред. В.Кубійовича читаємо: «Василь Васильович Тарновський – дідич і маршалок дворянства на Чернігівщині, основник українсько-етнографічного музею в Чернігові». Акцент автора книги в характеристиці Тарновського був зроблений не випадково на «українсько-етнографічного музею в Чернігові», бо саме цей музей, а відтак і колекція, розглядалися національно свідомими українцями як наочне втіленння історії їх рідної Батьківщини.

Губернські земські збори, які відбулись в лютому 1897р., ухвалили рішення: прийняти дарунок, висловити В.Тарновському подяку, підняти клопотання про розміщення музею і про присвоєння йому імені дарувальника. В 1902 році на базі колекції Василя Тарновського в Чернігові був відкритий музей українських старожитностей. Сьогодні це Чернігівський історичний музей ім. В.В.Тарновського. Умови заповіту збирача щодо не відчуження і не переміщення збірки з міста неодноразово порушувались. В 1933 році всі матеріали, які стосувалися Шевченка, були вивезені з Чернігова. Сьогодні Шевченкіана Тарновського зберігається переважно в Національному музеї Тараса Григоровича Шевченка та Інституті літератури Національної Академії Наук України. Більша частина матеріалів зберігається і експонується саме в Чернігівському історичному музеї, що сьогодні носить ім’я Василя Васильовича Тарновського-молодшого і становить безцінний фонд у вивченні історичної минувшини українських земель.

Література:

1. До 120 – річчя з дня народження В.В.Тарновського (сина). - “Український історичний журнал“, 1967, № 4,
2. В.Антонович, В.Бец. Исторические деятели Юго – Западной России в биографиях и портретах. По коллекции Василия Васильевича Тарновского. Киев, 1883, с. 2
3. Д. Яворницький. В.В.Тарновський. // Хроніка 2000, Вип.16, К., - 1996.
4. Лист Т.Г.Шевченка до Г.С.Тарновського від 25 січня 1843 року. Фотокопія з фондів НІКЗ «Качанівка».
5. Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского. Сост. Б.Д.Гринченко. – Чернигов, 1900. – т.2.
6. Каталогъ украинскихъ древностей коллекціи В.В.Тарновского. Кіевъ 1898.
7. В.І.Сергійчук. Доля української національної символіки. Київ, 1990.
8. Н.Шугуров. Памяти В.В.Тарновського – “Киевская старина”,1899,том 66.
9. В.Тарновський. Качановка. // Хроніка 2000, Вип.19-20, К., - 1997.
10. Г.Петренко. М.І.Костомаров. Архів НІКЗ «Качанівка» 1985.
11. Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. Вып. І, Киев 1893.
12. Каталог украинских древностей коллекции В.В.Тарновского. Киев, 1898.
13. «Киевская старина», 1899, т. 64, февраль.
14. Чернігівський історичний музей ім. В.Тарновського, Ал – 506
15. Памяти В.В.Тарновского, А.М.Лазаревского, Н.В.Шугурова. – “Киевская старина“, 1902, липень – серпень, том 78.
16. “Земский сборник Черниговской губернии“, 1900, № 1.

Старший науковий співробітник НІКЗ “Качанівка” Шевченко Тарас Михайлович.

НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района