Всі публікації.

пейзаж, фото

Тростянець – куточок земного раю.

Запитайте себе, коли востаннє ви відпочивали не лише тілом, а й душею. Багато хто і не згадає. На моє особисте переконання душевний відпочинок більш важливий і сприяє кращому відновленню енергетики людини. Відповідно постає питання: де можна відпочити так, щоб забути про всі земні негаразди і хвилювання. На це питання дати стверджувальну відповідь неможливо, бо кожен сам обирає собі місце і різновид відпочинку. Для мене особисто одним з таких місць є Тростянецький державний дендрологічний парк, що на Чернігівщині. Відвідавши його, ви одночасно поринете в історичне минуле та будете насолоджуватися яскравим світом флори і фауни, що досить широко представлена в дендропарку.

Існування сучасного дендрологічного парку в Тростянці досить тісно пов'язане з діяльністю славетного козацького роду Скоропадських, представники якого створили цей неперевершений зразок ландшафтно-паркового будівництва. Своїм корінням рід Скоропадських сягає середини ХVІІст. Представники цього роду вважають його засновником Федора Скоропадського, який був полковником у війську гетьмана Богдана Хмельницького. Той, в свою чергу, був уродженцем із Західної України. В одній із перших значних битв з польським коронним військом під Жовтими Водами в 1648 Федір загинув. Опісля родина Скоропадських жила під Уманню, де син Федора, Ілля, ніби отримав посаду "генералного референдаря над тогобічною Україною", одружився з якоюсь княжною Чарторийською і мав від неї трьох синів: Івана (приблизно 1646-1722), Василя (рік народження невідомий - 1727) і Павла (рік народження невідомий - 1739). У середині 1670-х рр., коли Правобережна Україна страждала від турецько-татарських набігів, родина Скоропадських змушена була переселитися на лівий беріг Дніпра, але втратила під час переселення все майно та молодшого брата Павла, який потрапив у кримський полон (повернувся він лише на початку XVIIІ ст.), а також фамільні документи, що засвідчували шляхетне походження родини. Згадана інформація датована 1784 р., її подано до Новгород-Сіверської намісницької комісії з метою підтвердження шляхетського походження роду і внесення його до дворянських родословних книг, що вводилися російським урядом. Комісія своїм рішенням підтвердила шляхетне походження роду Скоропадських і занесла його до першої книги дворянства Російської імперії, прирівнявши його в правах з російським дворянством. Таким чином, рід Скоропадських в ієрархії дворянства зайняв одне з найпривілейованіших місць.

пейзаж, жото

Іван Ілліч Скоропадський упродовж жовтня 1708 - червня 1722 рр. обіймав найвищу посаду в Україні – був гетьманом. Йому дісталася нелегка справа боронити інтереси Гетьманщини. Після всіх тих подій, що розгорнулися під час Північної війни і, зокрема, Полтавської битви та переходу Івана Мазепи на бік шведів, Петро І тільки і чекав слушної нагоди скасувати автономію Гетьманщини. Розуміючи це, в ситуації, що склалася, Скоропадський проявляє себе як непоганий дипломат. Він досить грамотно лавірує між інтересами Гетьманщини і наказами Петра І. Але врешті-решт Скоропадський не витримує. В 1722 році було впроваджено Малоросійську Колегію, яка своїми повноваженнями невілювала повноваження гетьмана. Іван Скоропадський намагався протестувати, але марно. Не витримавши цього навантаження 3 липня 1722 року він помер.

Василь, другий з братів Скоропадських, і найменший Павло дали родині ще дві генеалогічні гілки. Для нас цікавою є гілка, що пішла саме від Василя Скоропадського. Саме представники цієї родинної гілки в 1820 році купують невеликий хутір Тростянець.

Саме поселення вперше згадується в 1549 р. і належало Києво-Нікольському монастирю. В 1629 р. поселення було повністю зруйноване поляками. На початку ХVIII ст. на цьому місці з'явився хутір Тростянець (Крячев), який входив в Срібнянську сотню Прилуцького полку. Така назва населеного пункту напевне пов?язана з річкою Тростянкою, що протікала поблизу села.

Через 13 років після купівлі було розпочате будівництво самого маєтку Скоропадських. Керував цими роботами сам власник Іван Скоропадський, людина високоосвічена та різносторонньо розвинута.

Іван Михайлович Скоропадський був двічі губернським маршалком Полтавщини і незмінним маршалком повіту. Приймав активну участь в проведенні селянської реформи 1861 р. з відміни кріпосного права в Російський імперії. Його коштом було споруджено низку шкіл і гімназій на Україні. Проте уславився Іван Скоропадський як відданий поціновувач природи і натураліст.

Спочатку в тростянецькій садибі було збудовано палац. Він являв собою величезну дерев’яну будівлю, виконану в доволі оригінальному стилі: одноповерховий палац з приєднаними до нього двома вежами в готичному стилі. До центральної частини палацу було виконано двоповерхову прибудову, яка в своєму архітектурному стилі нагадувала обриси шотландських замків. Сама прибудова мала складну систему коридорів та вежу. В цій прибудові жила прислуга і гувернантки. З усіх сторін палац оточував англійський газон, а парадний двір доповнювали кам’яні флігелі, характерною особливістю яких було те, що всі вони були різних архітектурних стилів, а використовувалися вони як пральня, кухня і таке ін.

портрет

Була в тростянецькій садибі своя церква, з існуванням якої пов’язана одна з малозрозумілих історій. Справа в тім, що Скоропадські були люди досить набожні і за відсутності садибної церкви змушені були кожної неділі їздити до навколишніх сіл. З часом Іван Скоропадський звелів збудувати церкву в садибі. І от коли сама споруда була збудована і наповнена всім необхідним церковним начинням сталася подія, яку мало хто міг передбачити. Для освячення церкви Скоропадські викликали священика, який по приїзді в садибу був запрошений до Івана Михайловича в кабінет. Розмова між ними тривала, за споминами сучасників події, близько двох годин. Про що говорилося - не відомо. Але після неї священик поїхав із садиби, Скоропадський наказав все церковне начиння винести з церкви, а саму споруду зачинити. Церква простояла неосвяченою 35 років і лише після смерті господаря була освячена в 1891 році. Чому так сталося? Можливо лише припустити, що релігійні переконання Івана Скоропадського (а він був набожною людиною) не співпали з церковною політикою, яку проводив Церковний Синод, що по суті був більше виконавчим органом влади російської монархії ніж главою тогочасного православ’я в Російський імперії.

Але найбільшої слави зажила тростянецька садиба завдяки існуванню в ній чудового парку, який за рівнем створення і використанню найрізноманітніших прийомів ландшафтної архітектури є одним із найкращих зразків садово-паркового мистецтва не лише України, а й всієї Європи.

Будівництво парку було розпочате в 1834 році, коли шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено розгалужену систему ставків. Головним є Великий став, він має довжину1,3км. та ширину бл. 100 м., доповнюють його два менших стави: Лебединий та Куциха. Загальна водна поверхня має площу 10 га і є однією із важливих елементів паркового ландшафту.

Поряд зі створенням водойм йшли роботи по висадці деревинної рослинності. Разом із саджанцями місцевих порід дерев, що були висаджені великими масивами в парку, з 1840 року в ньому почали висаджуватися екзотичні породи деревини. Дерева-екзоти везлися з звідусіль: Нікітського ботанічного саду, з акліматизаційного саду відомого на всю Російську імперію своїми природничими дослідами В. Н. Карамзіна з-під Харькова, Ризького і Петергофського парків.

Для захисту паркових ландшафтів і екзотичних дерев навколо парку були висаджені місцеві породи деревини. Площі їх були досить різними (від 0,5 до15 га), а функція одна: захищати власне паркові насадження і, зокрема, дерева-екзоти від пронизливих вітрів. Тому насадження висаджувалися з урахуванням річної дози вітрів і ті направлення, звідки дули холодні вітри, мали максимальний розмір захисних насаджень.

Завезення до тростянецького парку дерев–екзотів зумовило розвиток наукової думки в садибі. Іван Скоропадський, маючи безумовно талант до садівництва, починає проводити практичні досліди з акліматизації. Як наслідок, тростянецький парк збагачують такі породи екзотичних дерев, ріст яких раніше вважався неможливим в даній кліматичній зоні. Свій практичний досвід Іван Михайлович викладав в своїх наукових працях, які в подальшому друкувалися на шпальтах «Вестника садоводства, плодоводства и огородничества». В Тростянці вперше на Лівобережній Україні були акліматизовані такі рідкісні дерева, як береза чорна, дуб черешчатий, в’яз американський, туйовик поникаючий, грецька ялиця, червона ялина та інші. Така робота з акліматизації так чи інакше справила вплив на сусідні з тростянецькою садибою парки. Наприклад, досвід Скоропадського був запозичений власником садиби «Качанівка» Василем Васильовичем Тарновським молодшим. В качанівському парку, за прикладом тростянецького, створюється розсадник, більш широко впроваджується акліматизація дерев-екзотів, які, до речі, потрапляли в Качанівку саме з Тростянця. Підтвердженням цієї думки слугує фото, що зображує момент привозу саджанців з даної садиби в Качанівку.

В 1858 році будівництво тростянецького парку вступило на нову стадію розвитку. Саме з цього часу розпочинаються роботи зі зміни рівнинної місцевості на рельєфний ландшафт. Під час однієї з поїздок до Західної Європи І.М.Скоропадський відвідав багато парків, в тому числі парк Джеймса Ротшильда в Ферре, де було застосовано метод штучного формування рельєфу. Відтак, повернувшись в рідний Тростянець, Скоропадський бере на озброєння саме цей метод. Перші спроби Скоропадського були не досить вдалі. Не полишаючи надію створити в тростянецькому парку штучний рельєф, Іван Скоропадський звертається до місцевого художника-пейзажиста з пропозицією створити проект гірського ландшафту. Той виконав роботу на відмінно, створивши проект, за яким штучний рельєф в своїх рисах нагадував обриси Альпійських гір. Виконання проекту було доручено головному садівнику К.Д.Шлінглофу. Спочатку роботи проводилися на площі 5 га., але невдовзі розмах робіт зріс до 30 га. І навіть цього виявилося недостатньо. Деякі гори насипалися на протязі двох – трьох років кріпаками, а потім вільнонайманими селянами в кількості 50 чоловік з двадцятьма кінними підводами. Праця була дуже важкою, землю на гори носили корзинами і мішками. Більшість вершин пагорбів споруджувалися з виступами, самі пагорби за часту були з’єднані між собою земляними хребтами. В цей час були насипані і заліснені «гори»: Мохната, Дідова, Ротонда, Сторожова. Висота деяких гір досягає 35 метрів, а самі пагорби обсаджували деревами та кущами. Земляні роботи йшли безупинно до самої смерті Івана Скоропадського в 1887 році, тобто тривали на протязі 30 років. Ландшафтний район, в якому були проведені дані роботи, отримав і відповідну назву «Швейцарія» на честь створених альпійських пейзажів.

В результаті проведеної роботи тростянецький парк на кінець ХІХ ст. являв собою високохудожній витвір садово-паркового мистецтва з продуманим до дрібниць плануванням, сіткою паркових доріг і чудовими пейзажами. В самому парку було встановлено кам’яні і дерев’яні лави, альтанки, містки. Площа самого парку на 1886 рік склала 175 га, а враховуючи захисні насадження - 350 га. Багатим був видовий склад насаджень – 623 види, з них 161 складали хвойні і 462 листові породи. Як і кожен парк доби романтизму тростянецький був наповнений певним символізмом. В ньому, зокрема, знайшли своє місце колона смутку “Розбита надія”, “чарівна” дерев’яна лава, половецькі баби та ін. Існування колони смутку «Розбита надія» в тростянецькому парку пов’язують з пережитим горем власника. Говорять, що таким чином Іван Михайлович увічнив скорботу за своїми сестрами й братом, які померли у віці 16-27 років. Але мешканці Тростянця розповідають й іншу версію. Дружина І.М.Скоропадського Єлизавета Петрівна Тарновська не бажала жити в селі, вона лише влітку приїздила в маєток. Їх шлюб проіснував лише 10 років. Отож, Іван Михайлович створював парк без коханої. Кажуть, що Скоропадський часто сумував біля колони “Розбитих надій”...

Сьогодні, подорожуючи по парку, ви зустрінете на своєму шляху “чарівну” дерев’яну лавочку. Потрібно на неї сісти, заплющити очі і загадати бажання. Кажуть, що воно обов’язково збудеться.

Іван Скоропадський настільки любив своє дітище, що до останнього приймав участь у його розвитку. Навіть місцем свого поховання він обрав парк. За два роки до смерті ним була замовлена мармурова статуя у вигляді ангела, який правою рукою вказує на небо. На постаменті, з одного боку, було висічено «Иванъ Скоропадскій», а з іншого - слова: «Любезный прохожій! Сад, въ котором ты гуляеш, посаженъ мною; он служилъ мнъ утишеніемъ въ моей жизни. Если ты замътишь безпорядок, вдутій къ уничтоженіюего, скажи объ этомъ хозяину: ты сдълаешь доброе дъло». Хоча Івана Скоропадського так і не поховали в його улюбленому парку, ця скульптура, а вірніше постамент (сам ангел був втрачений) із зазначеним тестом є прямим свідченням світогляду Скоропадського і його життєвим кредом.

Оскільки син Іван Михайловича, Петро Скоропадський, помер раніше, всі свої маєтки та значний капітал заповідав онукам. Зокрема, Тростянецьку садибу та парк успадкував його онук Павло Скоропадський - особа в історії України досить помітна. Саме він на сьогодні є останнім гетьманом Української держави, а за його правління було засновано Українську Академію наук.

В буремні роки революції тростянецьку садибу було спалено, але парк, незважаючи на досить значні втрати видового складу рослинності, палацу, альтанок і оранжереї, зумів вистояти і пережити час занепаду. Відродження тростянецького парку розпочалося в 1951 році, коли він потрапив у підпорядкування Академії наук УРСР. З цього часу і до нині парк відроджується,і прагне досягти величі минулих років. Тростянецький парк і по сьогодні залишається науково-практичним осередком по вивченню дерев і рослин. А для пересічних туристів він залишається місцем, де ви можете без перебільшення відпочити не тільки тілом, а й душею.

Заступник генерального директора по науково-дослідній роботі Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» Шевченко Тарас Михайлович

НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района