Новини

До уваги відвідувачів заповідника! Екскурсійний сезон 2017 року в НІКЗ "Качанівка" стартує 29 квітня.

5 березня 2017 року в Національному історико-культурному заповіднику "Качанівка" відкрилася виставка живопису "Грані жіночності" на основі фондової колекції Дирекції художніх виставок Міністерства культури України на відзначення 203-ї річниці від дня народження Т.Г.Шевченка.

15 жовтня 2016 року в заповіднику розгорнуто виставку творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва "Качанівські етюди" (ІІІ сезон) учнів Дитячої школи мистецтв м.Обухів та випускників Київської академії мистецтв.

14-15 вересня 2016 року в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» було проведено V Качанівські наукові читання на тему: «Палацово-паркові комплекси України: вивчення, охорона, збереження та використання».

В Національному історико-культурному заповіднику "Качанівка" пройшло ювілейне на Х літературно-мистецьке свято "Качанівські музи". У програмі свята: концертна програма кращих митців України, професійних музичних колективів Чернігівщини, талановитих аматорських гуртів Ічнянщини.

На території Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» квест-гра для дітей «Скарби Качанівки - 2016».

День відкритих дверей - Наказ по заповіднику

Наші друзі
Батурин - "Гетьманська столиця" Всеукраїнський клуб з історії

Всі публікації.

малюнок дівчини

Василь Тарновський-молодший – зберігач українських народних традиції та звичаїв качанівської садиби.

Українська земля протягом декількох століть не мала своєї державності, але мала досить гарний і працьовитий народ. Взагалі, кожну народність відокремлюють та ідентифікують від іншої народності певні ознаки. До них належать: мова, звичаї, традиції і, що головне, самоусвідомлення себе як народу. Українська народність, не маючи своєї національної держави, ідентифікувала себе за мовною ознакою і звичаєвими традиціями.

На кін. ХVІІІ ст. українські землі в складі Російської імперії, остаточно втративши залишки своєї державності, були включені до загальноімперського адміністративного устрою, українська козацька старшина прирівняна в правах до російського дворянства. Отримавши широкі економічні привілеї, українська козацька еліта остаточно відмовилась від традицій своїх предків, перестала бути носієм ідей української державотворчості.

На поч. ХІХ ст. основним осередком української культури залишилося українське село з його консервативним світобаченням і досить міцними традиціям та звичаями минувшини. Але не всі українські дворянські роди забули історію свого походження. Протягом всього ХІХ ст., а особливо з другої половини, залишалась порівняно невелика група національно свідомих дворян-українців, які прагнули зберегти українську національну самобутність.

Серед цієї когорти свідомих українців хотілося б виділити постать відомого мецената і фанатичного колекціонера української минувшини Василя Васильовича Тарновського-молодшого (1837-1899). Ця людина все своє свідоме життя присвятила збереженню української національної культури. Тому недивним є те, що в своєму родовому маєтку Качанівка, що на Чернігівщині, він прагнув і в певній мірі відтворив звичаї, побут і обряди українського народу, які на той час в середовищі українських дворян були вже призабуті.

Для Тарновського дотримання і відродження українських традицій не було захопленням чи грою. Для нього це був спосіб самовираження і самореалізації своїх поглядів на життя. Завдяки такій “культурній програмі” садиба Тарновських в Качанівці стала одним з не багатьох дворянських осередків національної культури. Відтак не випадковим є і той перелік гостей, які відвідували цю садибу: Шевченко, Куліш, Костомаров, Лазаревський, Білозерський та багато інших свідомих українців – цвіт української нації ХІХ ст. [1. с.29]. Виникає цілком справедливе запитання: що таке зміг створити Тарновський в Качанівці, що її відвідували найвизначніші діячі української культури ХІХ ст. Відповідь лише одна - це атмосфера, середовище української національної культури, що знаходились буквально в кожній цеглині качанівського маєтку. Тому визначні українці знаходили в садибі віддушину національної культури, можливість поринути і доторкнутися до українських народних звичаїв і традицій.

Це середовище В. В. Тарновський-молодший творив конкретними справами і завдяки своїй щирій любові до всього українського. Щоб відтворити атмосферу українського села, Тарновський побудував на території садиби звичайну українську селянську хату. Ось як про неї згадує племінник Василя Васильовича Михайло Володимирович Тарновський: “Усе тут було суворо витримано і зовні, і в середині. Ось характерний для України перелаз у тині. Мальви й чорнобривці біля хатинки... Внутрішнє облаштування хатки суворо витримане. У світлиці побутовий, щоправда старовинний, український посуд на полиці, горщики і чавуни під припічком, рогач у кутку біля печі. В кутку на покуті старовинна ікона селянського зразка, вся заквітчана і вбрана українськими рушниками...”. [2, с.175]. Цікавим є те, що за спогадами того ж таки М.В.Тарновського, його дядько побудував таку хату з метою привчити дітей цінувати народний побут і життя. Ці свідчення дають змогу стверджувати, що в Тарновському поряд з меценатом і колекціонером існував і Тарновський – педагог.

малюнок

Для своїх найближчих друзів Василь Васильович разом зі своєю донькою Софією (дружина померла досить рано) відтворював український звичай прийому гостей, але робив це не в палаці, а в тій самій селянській хаті, яку сам Тарновський називав “Порада”. Зі спогадів Михайла Володимировича дізнаємося і про сам церемоніал цього прийому: “...Він убирався в старовинний козацький стрій...і запрошував “Хліб – сіль до дочки”. При гостях варився куліш на салі, пеклися пиріжки із сиром до ряжанки, горілка на столі... Всім було весело, всі були задоволені”. [2, с.176] На підтвердження цих слів говорить фото з качанівської садиби, де зліва на право сидять: Микола Шугуров, Василь Тарновський-молодший, Олександр Лазаревський. [6, с.282]. Часто сам господар приходив до хати-поради почитати “Кобзаря”. В самій хаті був портрет Тараса Шевченка. Можна лише на сьогодні припустити, яке сприятливе середовище створювала ця хата “Порада” для пізнання українських народних звичаїв і традицій.

Схожа за своїм змістом з качанівською хатою “Порадою” була хатина в лебединський садибі у Г. П. Галагана під назвою “Лебединський будинок”. Якщо в Качанівці хата “Порада” мала вигляд селянського будинку, то Лебединський будинок було зроблено у вигляді житла козацької старшини кін. ХVII – поч. XVIII ст. Сам будинок було побудовано 1856 р., раніше ніж за хату-пораду, але функції цих будівель були ідентичні: це відтворення і збереження українських національних звичаїв та традицій. На підтвердження цієї думки говорить надпис на сволоці Лебединського будинку: “Дом сей сооружен для оживления предания о жизни предков в памяти потомков”. [3, с. 45] Сам феномен існування хати “Поради” та Лебединського будинку за своєю суттю є унікальний. Це випадок, коли в дворянській садибі було поєднано пишний імперський церемоніал з етнокультурними українськими традиціями та звичаями.

Не слід забувати і про педагогічне значення цих будівель. В імперії, де пригнічували і забороняли виховання в дусі національних традицій свого народу, ці об?єкти були чи не останніми притулками колись славетної української педагогічної школи. Відтак природнім було існування в качанівській садибі школи для селянських дітей. Вона була створена ще батьком В. В. Тарновського (молодшого) Василем Васильовичем Тарновським (старшим). І батько, і син були викладачами в цій школі, продовжуючи досить давню традицію братських і недільних шкіл, які існували на українських землях в ХVІІ ст. Найталановитіших дітей господарі Качанівки відправляли на навчання за власний кошт до Прилуцької гімназії, а звідти найобдарованіші потрапляли до університету. Існував в качанівський садибі досить цікавий звичай: на період зимових свят влаштовувати для сільських дітей різдв?яну ялинку з колядками. На різдв?яний Святвечір, по закінченню церковної служби, сільські діти, збираючись гуртом, приходили до качанівського палацу і в Парадній залі співали колядок, після чого отримували подарунки і водили хороводи, співаючи різдв'яних пісень. Таке дійство в Качанівці носило святковий характер з притаманними для українців традиціями. По завершенню свята діти отримували подарунки, дякували господарям і з галасом залишали палац.[2, с.176].

портрет

Важко однозначно стверджувати, як у Тарновського розвинувся цей потяг до всього українського, але він його настільки захопив, що Василь Васильович навіть у повсякденному житті наслідував побут і звичаї своїх предків. Одяг, який носив Тарновський, був пошитий за зразком козацького строю. Він носив його як вдома, в Качанівці, так і при виїзді в місто. Марко Вовчок у своєму листі до чоловіка від 29.VІІІ.1857 р. пише про зустріч з Тарновським (молодшим): “Бачила Василька Тарновського у синіх шароварах, в сорочці вишиваній і в чемерці, привітав нас любенько”.[10, с. 67] Це речення з листа Марка Вовчка, що написане з таким душевним теплом, дає змогу відзначити, що одяг для Тарновського – це не просто спосіб виділитися на загальному тлі, а відображення духовної суті людини, її світобачення. Тому не дивно, що і на портретах з власним зображенням господар качанівської садиби зображений в українському національному одязі. До таких полотен належать дві роботи олією художника Андрія Гороновича, що були написані в 60-х рр. ХІХ ст. (НХМУ). Любов до українського вбрання у В. В. Тарновського була настільки великою, що навіть своє власне вінчання він хотів провести в національному одязі нареченого і нареченої. І лише жорсткий спротив батьків нареченої змусив Тарновського частково відмовитися від цього задуму. Чому частково? Бо перед весіллям він замовив написати портрети своєї нареченої Софії Василівни відомим українським художникам Трутовському і Рокачевському, де вона зображена в українському дівочому вбранні. На жаль, на сьогодні місце знаходження їх не відоме. [2, с.177].

В серпні 1854 р. Качанівку на запрошення господаря Василя Тарновського-молодшого відвідує подружжя Марковичів. Офіційною метою приїзду було проведення Опанасом Марковичем статистичного опису володінь Тарновського. Але зіткнувшись в садибі з українськими самобутніми звичаями, етнограф Маркович разом зі своєю дружиною Марко Вовчок, займались збором більше етнографічного характеру ніж статистичного. За свідченнями самого Тарновського «...Афанасий Васильевич занимался в основном собиранием народных песен и пословиц, а не статистикой, проводя целые дни возле мельницы с помольцами». [7, с.44]. Подружжя зібрало в Качанівці і по навколишніх селах велику кількість пісень, казок, прислів’їв всього за один місяць. Цей багатющий етнографічний матеріал знайшов своє відображення в “Народних оповіданнях” Марка Вовчка та в “Фольклорних записах Марка Вовчка та Опанаса Марковича”, які було опубліковано відповідно в 1857 та 1983 рр. [8, с. 5-6]

Говорячи про традиції і звичаї Качанівки, не можливо оминути своєю увагою славнозвісну колекцію українських старожитностей В. Тарновського-молодшого, яка була найбільшою з подібних колекцій на Лівобережжі. Її наявність, кількісний і головне якісний склад ще раз свідчить про національно-свідомі та духовні потреби її господаря. Шабля Б.Хмельницького, бандура О.Вересая, особисті речі І.Мазепи, Шевченкіана - це не просто експонати в колекції Тарновського, це національні святині, котрі були зібрані власником Качанівки не для власної потреби, а для прийдешніх поколінь. [11]. Для нащадків, ці речі повинні були стати символами славетної української історії, з яких потрібно черпати наснагу в збереженні української культури, у всіх її проявах на протязі багатьох століть.

портрет 'Гетьманова'

Хотілося б окремо зазначити вплив качанівської садиби з її традиціями і звичаями на образотворче мистецтво Російської імперії ХІХст. Українська тема чітко простежується в роботах художника першої половини ХІХ ст. В. І. Штернберга, який протягом трьох років (1836 - 1838) влітку жив у Качанівці. Його робота “Ярмарка в Ічні” - це одна з перших спроб в російському образотворчому мистецтві ХІХ ст. показати і розкрити український національний побут та звичаї. Прямими послідовниками творчості Штернберга можна вважати таких відомих майстрів пензля як В. Маковський та І. Репін. Українські звичаї і традиції в їх роботах складають основу всього композиційного сюжету. Володимир Маковський вперше відвідав Качанівку у вересні 1880 р. [9]. З полотен, які безпосередньо писались в Качанівці і носять яскраво виражений етнографічний характер, можна пригадати “Портрет української дівчини”, “Дівич-вечір”. (Фото № 4,5). Образи на цих полотнах є ніби образом української землі з її різнобарв’ям, глибокими звичаями, багатим духовним спадком. Стосовно зв?язку творчості І. Рєпіна з качанівською садибою слід відмітити наступне. Хто знає, якою б була славнозвісна картина І. Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, якби не приїзд великого художника в серпні 1880 р. до Качанівки. [9]. Його приїзд був викликаний потребою наочно і безпосередньо потратити в істинно національно українське середовище, ближче познайомитися з українськими традиціями і звичаями. Вплив, якого зазнав Рєпін в Качанівці, вражає своєю глибиною. “Гетьман” (СХМ), “Тип козака”, “Козак”, безліч замальовок, речей з колекції Тарновського, образів місцевих жителів і звичайно величезний матеріал для написання “Запорожців...” – це роботи художника, що створювались в качанівський садибі під безпосереднім впливом тих духовно-мистецьких традицій, яка тут тоді існували. (Фото № 2,3) [4, с. 300]. Крім Рєпіна можна згадати художника М. Бодаревського з його “Весіллям в Україні” (зберігається в ДРМ), де зображено селянську весільну процесію, що на третій день весілля, в понеділок, прийшла до поміщика. Образи картини відзначаються влучністю психологічного трактування. Це говорить про те, що художник спостерігав написане ним весілля безпосередньо. Сама картина просто просякнута багатьма українськими звичаями і традиціями. Хоча полотно було написане в садибі Скоропадських в Тростянці, але автограф автора в альбомі для почесних відвідувачів, що датується 1886 р. і присутність в картині образу Тарновського-молодшого, міцно пов'язує цю картину з Качанівкою. [9] Інша робота М.Бодаревського “Гетьманова” була написана вже безпосередньо в качанівській садибі. В образі гетьманової було зображено дружину В.Тарновського-молодшого Софію Василівну в українському національному одязі. Цю картину можна сміливо вважати доповненням “Гетьмана” І. Репіна. На жаль, місце перебування картини на сьогодні невідоме, проте про неї можна судити зі спогадів історика Г. Лазаревського: “... на тлі багатого оздоблення покою, відпочиває на лаві ясновельможна в синьому кантуші... Кораблик прикрашає вродливу голівку.” [5, с.153]

Неможливо уявити життя качанівської садиби без народних свят з дотриманням старовинних українських звичаїв. Особливо любили святкувати Івана Купала та Маковея. Господар Качанівки не лише дозволяв проводити їх на території садиби, а й приймав безпосередню участь. Зі спогадів М.В.Тарновського ми дізнаємося як, зокрема, відзначали свято Маковея в садибі: “... Тут на березі, під гайком, очікує на прибулих [сільську молодь, - прим.авт.] угощення: горілочка й горішки, медяники і ... торба насіння. Групами розташувалась барвиста юрба. Всім керує сам Вас. Вас. Із чаркою в руці і штофом у другій, він обходить всіх і пригощає. Співає з ними й танцює, під захоплені вигуки гопака. Дядько у своїй сфері.” [2, с.179]

Народні звичаї та традиції в ХІХ, особливо в другій його половині, простежуються фактично в кожному аспекті життя качанівської садиби. Власник Качанівки Василь Васильович Тарновський-модший, який щиро любив все українське і вболівав за долю української культури, зміг у себе в садибі створити таку по суті унікальну атмосферу, яка базувалася на відтворенні народних звичаїв і традицій. Свято чи просто будній день в Качанівці були наповнені відлунням українських звичаїв. На сьогодні можна стверджувати, що якби не діяльність таких людей як Тарновський, хто знає, на якому рівні була б українська культура, але однозначно можна сказати, що не вище сьогодення. Завдяки таким людям як Василь Васильович національна культура не була асимільована і зберегла своє власне обличчя поряд з іншими світовими культурами. Тому не дивно, що в Качанівку прагнув потрапити по суті увесь цвіт української нації ХІХ ст. Люди, які побували тут, черпали для себе творчу енергію, творили, створюючи шедеври, інколи навіть світового масштабу. Це був не випадковий збіг обставин, а наслідок безпосереднього перебування в тій атмосфері духовності і гуманізму, що панувала в качанівській садибі.

Література:

1. Петренко Г. А. Качанівські студії. // Пам'ятки України №1 2000 р.
2. Тарновський М. В. Спогади про дядечка Вас[иля] Вас[ильовича] Тарновського його небожа М.В.Тарновського //Хроніка 2000, випуск 19–20.
3. “Киевская старовина”. 1895г., ноябрь.
4. Лясковская О. А. И. Е. Репин. – М., 1982.
5. Лазаревський Г.О. Київська старовина (Спогади) // Українська література. – 1944. – Жовтень.
6. «Киевская старовина». 1902г., № 7-8
7. Марко Вовчок. Твори, т. ІV.
8. Петренко Г. А. Тісні творчі зв’язки Марко Вовчок і Опанаса Маркевича з Чернігівщиною. // Науковий архів НІКЗ “Качанівка”.
9. Альбом “Качанівка”. Зберігається в Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського
10. Міщенко Р.В. - В.В.Тарновський у дзеркалі образотворчого мистецтва. // Скарбниця української культури. Збірник наукових праць, випуск 3, Ч., 2002р.
11. Каталогъ украинскихъ древностей коллекціи В. В. Тарновскаго. Кіевъ, 1898г.

Заступник генерального директора по науково-дослідній роботі - Шевченко Тарас Михайлович

Щиро вдячний за підтримку при створенні сайту:
Endels реєстрація в ВЕБ Колектив НІКЗ 'Качанівка' Михайло Русаков КтоНаНовенького
Если изображения не видно, обновите страницу
карта маршрутів
на головну сторінку Книга для гостей про сайт, автора та ін..
Яндекс.Метрика Счетчик тИЦ и PR НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района